ПОДАТКОВІ СПОРИ: СУДОВА ПРАКТИКА 2025
Судова практика у податкових спорах 2025 року демонструє чіткий зсув від формального застосування норм податкового законодавства до комплексної оцінки фактичних обставин справи, економічної суті господарських операцій та реального впливу рішень контролюючих органів на діяльність платників податків. У цій статті наведено аналіз добірки рішень Верховного Суду у податкових спорах 2025 року, які формують ключові підходи судової практики в зазначеній категорії справ.
ВИКЛЮЧЕННЯ З РЕЄСТРУ ПЛАТНИКІВ ЄДИНОГО ПОДАТКУ БЕЗ ПЕРЕВІРКИ
Постанова Верховного Суду від 18 березня 2025 року у справі №160/21398/24.
На практиці поширеними є випадки безпідставного виключення фізичних осіб-підприємців або юридичних осіб з реєстру платників єдиного податку заднім числом — без попередження та без проведення будь-якої перевірки. При цьому платник продовжує сплачувати єдиний податок та декларувати дохід як платник спрощеної системи оподаткування, однак згодом дізнається про втрату відповідного статусу.
За фабулою справи, Позивач звернувся до Суду, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення про виключення Товариства з реєстру платників єдиного податку з 01 липня 2024 року. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки контролюючого органу, та прийняте на їх основі спірне рішення про виключення Товариства з реєстру платників єдиного податку не ґрунтуються на жодних нормах законодавства та є такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки останній не здійснює діяльності за видами, перелік яких наведено у пункті 8 підпункті 291.5.1 пункті 291.5 статті 291 Податкового кодексу України.
Верховний Суд, з посиланням на свої попередні висновки наголосив, що виключення з реєстру платників єдиного податку можливе виключно за результатами документальної перевірки. Акт перевірки має містити чіткі та обґрунтовані висновки, що підтверджують факт порушення, а також мати достатні доказові матеріали, щоб бути підставою для ухвалення рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку. Тому, бачимо, що в даному питанні Верховний Суд є послідовним.
Постанова Верховного Суду від 10 липня 2025 року у справі №240/2350/25.
Окремої уваги заслуговує позиція Верховного Суду щодо забезпечення позову у справах про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Суд зазначив, що виключення платника з реєстру платників єдиного податку зумовлює необхідність зміни системи оподаткування, що істотно ускладнює ведення господарської діяльності, може призвести до розірвання договірних відносин і негативних наслідків для бізнесу.
За таких обставин Суд визнав обґрунтованим забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення контролюючого органу до вирішення спору по суті.
Практично це означає, що платник податків у разі виключення з реєстру без проведення перевірки має не лише оскаржувати відповідне рішення, а й ініціювати його зупинення як захід процесуального захисту.
Практична рекомендація платникам, яких виключено з реєстру платників єдиного податку заднім числом без проведення документальної перевірки:
По-перше, звернутись з письмовим запитом до податкових органів з метою отримання офіційної інформації про підстави виключення та копії рішення (акта), на підставі якого його прийнято. Подання адвокатського запиту дозволяє суттєво пришвидшити отримання відповіді.;
По-друге, подати адміністративний позов до суду про визнання рішення протиправним та його скасування одночасно із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення.
ВІДМОВА В РЕЄСТРАЦІЇ ПЛАТНИКОМ ЄДИНОГО ПОДАТКУ ЧЕРЕЗ ПОДАТКОВИЙ БОРГ
Постанова Верховного Суду від 27 травня 2025 року у справі № 280/890/24.
У практиці поширеними є випадки відмови у реєстрації платником єдиного податку через наявність податкового боргу, про який особа може навіть не знати. Найчастіше йдеться про заборгованість з податку на землю або податку на нерухоме майно.
Верховний Суд дійшов висновку, що наявність податкового боргу станом на дату подання заяви про обрання спрощеної системи оподаткування є самостійною та достатньою підставою для відмови в реєстрації платником єдиного податку. При цьому форма документа, яким оформлено таку відмову, не впливає на її правову природу за умови дотримання вимог щодо обґрунтованості та мотивування.
Таким чином, платникам податків доцільно завчасно перевіряти стан розрахунків з бюджетом через Електронний кабінет платника, аби уникнути відмови та пропуску строків подання заяви.
ЗАВИЩЕННЯ ВИТРАТ У ВЗАЄМОВІДНОСИНАХ ІЗ ПОВ’ЯЗАНИМИ ОСОБАМИ
Постанова Верховного Суду від 26 червня 2025 року у справі № 560/7715/24
За фабулою справи, Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Відповідача, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на прибуток підприємства у розмірі 1 076 084,00 гривень.
Свої позовні вимоги Позивач обґрунтовував тим, що оскаржуване ним податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки висновки відповідача щодо заниження податку на прибуток за період з 01.01.2017 по 30.09.2021 у сумі 1 076 084 грн та щодо відсутності підтверджуючих документів про збільшення ціни послуг не відповідають положенням чинного законодавства, первинної документації та матеріалам перевірки. В контексті ухваленого рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що у межах позапланової документальної перевірки на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, заперечення платника на акт такої перевірки потрібно не розглядати окремо, а долучати до матеріалів перевірки та враховувати під час формування висновку за результатами перевірки або під час розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення.
Щодо завищення цін, Верховний Суд звернув увагу на аналіз умов договорів з ФОП в аналогічному періоді та завищення ціни на придбання аналогічного товару у пов’язаної з Позивачем особи. Тож, Верховний Суд дійшов висновку про правомірність збільшення податкового зобов’язання та неправомірності віднесення сум, сплачених Позивачем ФОП, який є пов’язаною особою.
ФОРС-МАЖОРНІ ОБСТАВИНИ У ПОДАТКОВИХ СПОРАХ
Постанова Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 520/2941/24
Судова практика стосовно форс-мажорних обставин є усталеною й у податкових спорах. Так, наприклад, у Постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 520/2941/24, підтверджено висновки, що:
- Сертифікат ТПП України не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов’язань, але може слугувати як один із доказів;
- Сторона, яка посилається на неможливість виконання зобов’язання, повинна довести, що вона дійсно не могла виконати саме це зобов’язання через обставини непереборної сили.
В аналізованій постанові, Позивач звертається до Суду з вимогою визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності нараховано пеню у розмірі 21550927,60 грн. Позивач зазначає, що порушив валютний контроль через те, що не отримав оплату від недобросовісного контрагента, який зареєстрований в Польщі. Натомість, стягнути з нього заборгованість не є можливим, оскільки внаслідок непереборної сили в нього було знищено первинні документи. Свої позовні вимоги він обґрунтовує наявністю у нього сертифікату регіональної ТПП, який засвідчує форс-мажор через обмеження НБУ при розрахунку компаній-резидентів України з іноземцями. Однак, Верховний Суд встановив, що ці обмеження стосуються розрахунків з компаніями з Білорусії або рф, а також з особами, учасниками яких є фізичні або юридичні особи, які мають місце постійного проживання (місцезнаходження) в цих країнах. А щодо неможливості звернення до Суду про стягнення заборгованості, суд зазначає, що чинним законодавством передбачено можливість застосування інституту форс-мажору в двох випадках:
– або в договірних відносинах, і може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних (комерційних) зобов`язань перед іншою стороною;
– або невиконання обов`язків, які встановлені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, виконання яких стало неможливим через наявність форс-мажору.
Звернення до Суду за стягненням заборгованості за зовнішньоекономічними договорами є правом Позивача, а не обов’язком, а отже знищення первинної документації, яка унеможливила звернення до суду не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення вимог Закону України «Про валюту і валютні операції».
ПРОДОВЖЕННЯ ГРАНИЧНИХ СТРОКІВ РОЗРАХУНКІВ ЗА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИМИ КОНТРАКТАМИ
На практиці у разі, якщо зовнішньоекономічний контракт передбачає виробництво складного технічного обладнання, нерідко виникають затримки у його виготовленні, що призводить до порушення граничних строків розрахунків в іноземній валюті та нарахування штрафних санкцій. З метою уникнення таких наслідків замовники звертаються до Міністерства економіки із заявами про видачу висновків щодо продовження відповідних строків. Водночас Міністерство економіки часто відмовляє у видачі таких висновків, обмежуючись поверхневим аналізом умов контракту та ігноруючи його додатки. Відмови, як правило, мотивуються тим, що договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу і не передбачає виробництва обладнання, а отже – не дає підстав для продовження граничних строків розрахунків. Наслідком таких рішень стає нарахування податковими органами штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що зумовлює особливу цінність судової практики з питань видачі відповідних висновків для імпортерів та осіб, які супроводжують зовнішньоекономічні контракти.
Постанова Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 240/12058/24.
Суть справи: Позивач звернувся з позовом до Міністерства економіки з вимогою: визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у видачі висновку щодо продовження граничних строків розрахунків за операцією, що здійснюється відповідно зовнішньоекономічного договору та зобов’язати видати висновок щодо продовження граничних строків розрахунків. Суть спору полягала в тому, що Позивач подав до Мінекономіки заяву із проханням видати висновок про продовження граничних строків розрахунків, які встановлені НБУ до 31.05.2024 за операцію на суму 624 460,00 Євро від 31.08.2023. До заяви було додано пакет документів, які вимагаються у відповідності до законодавства України. В березні 2024 року Мінекономіки винесено наказ №5744 про відмову у видачі висновку щодо продовження граничних строків розрахунків за окремими операціями з експорту та імпорту товарів, установлених Національним банком.
Листом Мінекономіки позивача повідомлено про винесення наказу відмову у видачі висновку та зазначено, що додаток (Специфікація) належить до Контракту від 05.03.2019 за №06-07/23/ЕМН (відповідно до умов пункту 9.5 Контракту), натомість розгляду підлягає сам Контракт від 06.07.2023 за №06-07/23/ЕМН.
05 березня 2024 року усунувши зазначені недоліки позивач повторно звернувся із заявою та доданими до неї документами до Мінекономіки із проханням видати висновок про продовження граничних строків розрахунків, які встановлені НБУ, до 31.05.2024 за операцію на суму 624 460,00 Євро від 31.08.2023.
Також, позивачем було додано додаткову угоду №1 від 26.02.2024 до контракту, якою була виправлена описка в англійській версії дати специфікації.
Однак, 26 березня 2024 року Мінекономіки знову винесено наказ №7631 про відмову у видачі висновку щодо продовження граничних строків розрахунків за окремими операціями з експорту та імпорту товарів, установлених Національним банком.
При цьому, листом від 27.03.2024 за №4432-10/22494-07 повідомлено позивача про винесення наказу від 26.03.2024 за №7631 про відмову у видачі висновку та зазначено, що за результатами правової експертизи встановлено, що з наданого контракту та його невід`ємних частин не вбачається, що операція резидента з експорту (імпорту) товарів належить до окремих операцій, що здійснюються резидентами під час виконання зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які визначені пунктом 2 Порядку №104. Враховуючи зазначене у Міністерства відсутні правові підстави для видачі висновку щодо продовження граничних строків розрахунків за окремими операціями з експорту та імпорту товарів, установлених Національним банком з 19.11.2023, 27.02.2024 до 31.05.2024, як зазначено в заяві.
Суд акцентував увагу на тому, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Відтак, невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії має наслідком визнання його протиправним. Суд першої інстанції погодився з позивачем, що за правовою природою контракт відноситься до операцій з постачання складних технічних виробів – імпортними операціями з постачання устаткування частинами або складних технічних виробів, що потребують установки, монтажу, налагодження, гарантійного обслуговування і введення їх у дію на місці експлуатації, строк виготовлення та транспортування яких перевищує 180 днів. Апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції та скасувала його рішення. Разом з тим, Верховний Суд погодився з рішенням Суду першої інстанції і зазначив, що Міністерство економіки зобов’язане під час розгляду заяви про продовження граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічними договорами здійснювати повноцінну та об’єктивну оцінку всіх наданих документів, ураховуючи складність і технічні особливості обладнання, що є предметом договору. Формальна відмова без належного мотивування та з ігноруванням суті заяви порушує принципи добросовісності та неупередженості, тому є протиправною.
МЕЖА МІЖ ВІДСУТНІСТЮ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ДІЇ КОНТРАГЕНТА ТА ПРИНЦИПОМ РОЗУМНОЇ ОБАЧНОСТІ ПОДАТКОВИХ СПОРАХ
У Постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/25683/23 Верховний Суд фактично наводить перелік питань, які має досліджувати суд при вирішенні спору щодо реальності операції:
1) чи спроможний контрагент позивача виконати умови правочинів?
2) чи спроможний контрагент позивача фактично виконати обсяг послуг в обумовлені сторонами строки?
3) чи мав контрагент позивача технологічний й кадровий потенціал для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.
Тож, маючи дорожню карту, платник податку може заздалегідь подбати про документальне забезпечення доказів, адже готуватись слід не тоді, коли виник спір, а заздалегідь.
Разом з тим, в Постанові 16 квітня 2025 року у справі № 804/4684/17 Верховний Суд пояснює, що коли операцію слід вважати реальною.
По-перше, відсутність сертифікату якості не є беззаперечним доказом відсутності реального характеру поставки, якщо є інші документи, які свідчать про реальність операції. Так, сертифікат – письмовий документ, складений у довільній формі, який підтверджує якість продукції. Тобто, сертифікат якості не є первинним документом бухгалтерського обліку, та жодним чином не визначає факт здійснення або нездійснення господарської операції, а податковий орган позбавлений повноважень щодо надання правової оцінки таким документам;
По-друге, відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу;
По-третє, відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій
Верховний Суд наголошує, що у кожній конкретній справі необхідно виходити (оцінювати) із доказів, які дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду, оскільки справи носять у собі наявність конкретних фактичних обставинах справи та мають різний характер, об`єктивність та юридичне значення кожної із справ. Водночас, згідно із сталою практикою Верховного Суду порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності саме по собі не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.
ВИСНОВКИ
По-перше, Верховний Суд послідовно наголошує на обов’язковості дотримання податковими органами процедурних гарантій платника. Виключення з реєстру платників єдиного податку, як і інші рішення з негативними правовими наслідками, можливі виключно за результатами належно проведеної документальної перевірки. Формальні висновки контролюючого органу, зроблені поза межами перевірки або без належної доказової бази, визнаються судами протиправними.
По-друге, у 2025 році отримала подальший розвиток практика застосування інституту забезпечення позову у податкових спорах. Суди враховують не лише юридичні, а й економічні наслідки оскаржуваних рішень, визнаючи, що анулювання статусу платника єдиного податку може істотно ускладнити або навіть унеможливити подальше ведення господарської діяльності. Це створює для платників реальний процесуальний інструмент захисту ще до ухвалення рішення по суті.
По-третє, Верховний Суд підтвердив формальний, але жорсткий підхід до питання податкового боргу при реєстрації платником єдиного податку: наявність боргу станом на дату подання заяви є достатньою підставою для відмови незалежно від його природи чи обізнаності платника. Це підкреслює необхідність превентивного контролю стану розрахунків з бюджетом.
По-четверте, у спорах щодо операцій із пов’язаними особами суди дедалі більше уваги приділяють економічній обґрунтованості цін та умов договорів, аналізуючи співставність операцій, ринкові умови та наявність ділової мети. Формальне документальне оформлення не компенсує відсутності економічної логіки операції.
По-п’яте, практика щодо форс-мажорних обставин залишається усталеною: сертифікат ТПП не є автоматичним звільненням від відповідальності. Платник податків зобов’язаний довести наявність прямого причинно-наслідкового зв’язку між непереборною силою та неможливістю виконання саме відповідного податкового або валютного обов’язку. При цьому суди чітко відмежовують право платника від його обов’язку, що має ключове значення у валютних спорах.
По-шосте, у спорах з Міністерством економіки щодо продовження граничних строків розрахунків Верховний Суд підтвердив пріоритет змістовної та комплексної оцінки зовнішньоекономічних контрактів над формальним аналізом їх назви чи типу. Формальні відмови без належного мотивування визнаються судами протиправними як такі, що порушують принципи добросовісності та неупередженості.
У питаннях реальності господарських операцій Верховний Суд формує баланс між відсутністю відповідальності платника за дії контрагента та принципом розумної обачності. Суд чітко окреслює коло обставин, які підлягають дослідженню, і водночас наголошує, що жоден окремий недолік у документах не може автоматично свідчити про нереальність операції.
Загалом, податкова судова практика 2025 року чітко сигналізує: успішний захист платника податків ґрунтується не на формальних аргументах, а на завчасно вибудуваній доказовій стратегії, належному документуванні господарських процесів та активній процесуальній позиції. Платник має готуватися до потенційного спору ще на етапі прийняття управлінських та договірних рішень, а не після отримання податкового повідомлення-рішення.
Автор статті для аналітичного видання ЮРИСТ&ЗАКОН
Базик Марина Володимирівна